ОБІЙМИ ЛИСТОПАДА
Заплуталась промокла тиша
В сирих обіймах листопаду.
Тут вітер гілля не колише,
Тут листя тихо пада й пада.
Під дубом ковдрою лягає,
Бокаті жолуді прикривши.
І до весни так спочиває,
Нікого в лісі не зустрінеш.
Хіба що стукне зрідка дятел,
Запросить друзів на обід.
І продовбають всі завзято
До літа бабиного слід.
Діброва скоро вже відчує,
На першій приморозі лід
І горобина поцілує
Терпкого присмаку свій плід.
У прохолоді ліс зітхає,
Видніє смутком вдалині.
Він ще у пам’яті тримає,
Сухі, спекотні літні дні.
Та все проходить, все минає,
Йдуть переміни - на порі
Вже присмак осені літає
У лісі, полі, на землі.
Промоклі хмари завихрились,
Дождавшись грибної пори.
І крапельки дощу скотились
По зморшках старої кори.
Автор Галина Гопак
Немає коментарів:
Дописати коментар